Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза —
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й двадцяти не було йому літ,
Юним навік і зостався...

15 лютого ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною політикою. Але ця компанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.
Ми також пам'ятаємо цю дату і тому, в нашій школі було проведено лінійку-реквієм «Через роки болить Афганістан». На заході лунали вірші, ведучі зробили невеличкий екскурс в історію, а також згадали імена воїнів – інтернаціоналістів нашого села та пом’янули пам'ять про загиблих Хвилиною мовчання.